Чудова робота, Володю! Путін відроджує НАТО – Politico

Данилов заявив, що Путін повинен сам закінчити війну. Фото: колаж "Сьогодні"

Протистояння між Україною та Росією ось-ось може перейти у гарячу фазу, наприклад вже багато киянок готові взяти до рук зброю, щоб захищати своє місто.

Деякі політики, експерти, журналісти та політики обговорюючи цю проблематику свідомо чи мимоволі проводять ідею, що президент Росії переграв Захід загалом і показав себе непоганим тактиком та стратегом.

Проте є й інша думка. Наприклад, Пол Тейлор, провідний редактор Politico, автор аналітичної колонки "Європа в цілому" вважає, що своїми діями Путін лише оголив справжню агресивну сутність Росії і підштовхнув Захід до подальшого зміцнення єдності перед загрозою зі Сходу.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Путін забив кілька голів у ворота Росії

За два роки після того, як президент Франції Еммануель Макрон оголосив про серйозні провали (для Заходу – Ред.), НАТО відродилося через загрози Росії щодо України. І заржавілий, проте надійний оборонний Альянс на чолі зі Сполученими Штатами став єдиним захисником європейської безпеки. Як це служить давній стратегічній меті Москви з витіснення США з Європи та посилення панування на континенті, знає лише президент Росії Володимир Путін.

Але тим з нас, хто не знайомий з його ендшпілем, це здається, м'яко кажучи, нелогічним. Щоб Путін зрештою не зробив з Україною, якщо його метою було послабити західний Альянс, то він, безсумнівно, забив кілька голів у свої ворота.

По-перше, він посилив прагнення членства в НАТО – чи, принаймні, рішучість зберегти цей варіант відкритим – для Швеції та Фінляндії. Ці дві країни залишалися такими, що не приєдналися у військовому значенні, коли вони стали членами ЄС після холодної війни, та після захоплення та анексії Криму Росією у 2014 році вони дедалі тісніше співпрацюють з НАТО.

До того ж, публічні ультиматуми Росії загнали в кут навіть найменш захоплених членів НАТО, де вони мають підтвердити політику відкритих дверей Альянсу, незважаючи на давні побоювання щодо доцільності прийняття України та Грузії. Ніхто не хоче бачити Путіна зі 100-тисячною армією біля кордонів України.

Нещодавня вимушена відставка головнокомандувача військово-морськими силами Німеччини після того, як він висловив розуміння кремлівському лідеру і заявив, що Крим ніколи не повернеться до складу України – і та, й інша думка широко поширена серед правлячої еліти Берліна – ясно показує це. Наполягаючи на форматі переговорів лише між наддержавами у стилі холодної війни та зневажливо відкидаючи будь-яке місце ЄС за столом переговорів, Росія також вибила ґрунт з-під ніг тих у Парижі, Берліні та Брюсселі, які мріють про нову європейську архітектуру безпеки, розроблену між собою.

Ви можете забути про заклик Макрона у своєму виступі в Європейському парламенті минулого тижня до лідерів ЄС скласти свій власний план нового порядку безпеки, який має бути переданий до НАТО, а потім до Росії – це, ймовірно, було більш передвиборною вправою для своїх виборців, ніж серйозним дипломатичним кроком, з огляду на відомі розбіжності в ЄС з цього питання.

Кремль породив нову холодну війну та посилення НАТО

Нарешті, і це досить іронічно, показна поведінка Путіна також втягнула США ще глибше в проблеми європейської безпеки, саме тоді, коли два американські президенти, які змінювали один одного, спробували змістити стратегічний фокус Вашингтона на Китай, і саме тоді, коли президент Джо Байден таємно намагався. більшу частину тягаря щодо забезпечення безпеки перекласти на саму Європу. Парадоксально, проте в нас нарешті з'явився Білий дім, який готовий прийняти велику європейську "стратегічну автономію", та натомість день і ніч займається європейською безпекою.

Незалежно від того, чи розпочне Росія знову військові дії в Україні – а Путін підняв ставки так високо, що тепер йому може знадобитися велика поступка, щоб мирно відступити, – ця криза обов'язково сформує той тип НАТО, який виникне на знаменному саміті у червні, коли Альянс вперше і більш ніж за десятиліття прийме нову стратегічну концепцію та вибере наступного генерального секретаря.

Російська загроза, яка в колишній стратегії Альянсу перетворилася на залишкове занепокоєння – набагато менш насущну, ніж боротьба з тероризмом чи операції з врегулювання криз та стабілізації у віддалених місцях, таких як Афганістан та Ірак, – тепер перебуває і в тилу, і на передньому краї та в центрі. НАТО стикається зі зростаючим тиском з боку своїх східних членів, тих, хто пережив радянське панування, щоб вони перейшли від своєї теперішньої стратегії посилення з мінімальними постійними силами на східному фланзі до військової позиції, ближчої до "передової оборони" у стилі холодної війни. Це включає додаткові війська та техніку, розміщені поблизу лінії фронту у відповідь на розміщення російських військ у Білорусі та навколо України.

Ми вже бачимо тут перші ознаки: Велика Британія (прем'єр Джонсон загрожує РФ жорсткими заходами у випадку вторгнення – Ред.) направляє додаткові війська в країни Балтії та Польщу, а Франція пропонує зробити те саме в Румунії, де верховний головнокомандувач союзниками НАТО рекомендував наземну присутність, за інформацією журналу Der Spiegel.

США також, ймовірно, розмістять більше допоміжних коштів на східному фланзі, тоді як раніше скромні союзники НАТО, такі як Іспанія, тепер планують відправити військові кораблі до Чорного моря. Кінцевим результатом загрозливої поведінки Росії явно буде збільшення військової присутності НАТО у колишніх східноєвропейських сателітах Москви, а не виведення західних сил з цих країн, як того вимагає Путін.

Європейські країни мають лише один контингент збройних сил, і найближчими місяцями потреби на Східному фронті, ймовірно, стануть більш значними, на відміну від потреб у Сахелі чи Лівії, де зараз міг би брати участь Союз. Безумовно, ЄС, як і раніше, гратиме свою роль, особливо якщо йдеться про посилення економічних санкцій проти Москви чи зниження залежності Європи від російського газу. Але він не сидітиме за столом переговорів, формуючи майбутню архітектуру безпеки Європи.

Господар Кремля цілиться у свою ногу з базуки

Така криза цілком може вплинути на особистість наступного генерального секретаря НАТО. Після двох глав Альянсу з країн Північної Європи, які не входять до оборонного фокусу ЄС, кілька європейських урядів (особливо Франція – Авт.), сповнені рішучості призначити більш проєвропейського кандидата з основної країни ЄС. Це має бути така персона, яка могла б допомогти європейським союзникам взяти на себе більше відповідальності за свій власний континент, при підбадьорливій присутності Америки на задньому плані.

Проте, враховуючи, що боротьба за Україну триватиме і, можливо, загостриться, Вашингтон, Лондон і Варшава напевно чинитимуть тиск з метою вибрати замість цього традиційного атлантиста, який займає тверду позицію щодо Росії. Путіну доведеться звинувачувати лише себе, якщо в штаб-квартирі НАТО на наступні чотири роки опиниться новий воїн холодної війни, а не той, хто хоче, щоб Альянс розвивався з більшою роллю європейського лідера.

Всі ці наслідки здаються явними ще до того, як буде зроблено хоч один постріл (у бік України – Ред.) – якщо такий взагалі буде. Отже, можливо, настав час перестати вважати Путіна майстром-стратегом, який знає, як використовувати слабкості та розбіжності Європи, а також непостійність і схильність Америки до відволікання уваги. Його бачення цієї кризи суперечить заявленим цілям Москви. Путін може нести велику базуку, та вона, здається, націлена в його власну ногу.