Краще сусід з пляшкою, ніж зі зброєю – повне новорічне привітання Зеленського

Президент України Володимир Зеленський привітав українців з Новим роком. Він не став перераховувати досягнення влади, а подякував тим, хто зробив цього року Україну сильнішою, кращою і боровся за неї на всіх фронтах – від "ковідного фронту" до окопів на Донбасі.

2021-й був особливим роком

Традиційно цього вечора всі збираються за столом усією родиною, кличуть гостей, дивляться новорічне привітання Президента, а президенти спочатку трішки жаліються, потім трішки більше виправдовуються, але загалом хваляться, що було зроблено.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Та цей рік – він особливий. Рік 30-річчя нашої незалежності. І тому цього року буде інакше.

Ну, хвалитися я теж буду, але трішки пізніше. Застілля ніхто не скасовує, без цього у нас в Україні ніяк, але головне – я буду говорити не про те, що було зроблено, а про тих, хто це зробив. І не тільки цього року. А хто весь час незалежності будує і творить Україну. Наші люди. Звичайні громадяни. Хоча ні. Наші надзвичайні люди і громадяни України!

Ті, хто для порятунку одного немовляти здіймаються в небо, щоб на землі пролунало одне "дякую". Ті, хто здіймає в небо "Мрію", щоб доправити вакцину в десятки країн, аби на планеті пролунали мільйони thanks, danke, merci, gracias.

Ті, хто щодня спускається під землю, щоб нам було світло та тепло. Ті, хто щодня працює на землі, щоб нам було ситно та смачно. Ті, хто плавить метал, і ті, хто будують з нього мости, що з'єднують нас, які з'єднують Україну.

Наша гордість – вчителі, лікарі та вчені

Наші вчителі. Хто став її героєм, десятки років навчаючи діточок законам фізики.
І ті, хто попри всі закони фізики багато років щоранку долають пішки кілометри до школи у звичайному карпатському селі. Навчаючи дітей з інвалідністю, щоб у них не було перешкод, і вони не почувалися гірше за інших.

І той, хто не бачить перешкод і стає найкращим. Абсолютним 10-кратним паралімпійським чемпіоном. Це все наші спортсмени. Ті, хто на всіх континентах планети доводив: українці стрибають вище, плавають швидше, стріляють точніше і сильніше за інших, ніж будь-хто. Ті, хто піднімав вгору наш прапор і піднімався на п'єдестал у променях слави. І ті, хто весь цей час стоять у тіні. Це твій перший тренер, хто з дитинства казав тобі "терпи", "вставай", "через не можу", "ще трохи", "до кінця", "і ти будеш чемпіоном"! Щоб колись сказати: "Ось бачиш! Адже я говорив тобі".

Ті, хто цього року зробили мільйони щеплень. Ті, хто вперше зробив унікальні операції з трансплантації печінки, легенів, серця. І завдяки комусь хтось знову може жити, знову дихати і знову любити. Ті, хто не виконує унікальних операцій, але є прикладом для сотень всіх медиків. Хто працює 20 років медсестрою у дитячій поліклініці та 20 років каже: "Це не боляче, як комарик вкусить. Ти точно одужаєш". А потім каже дорослим: "Так, я теж вакцинувалася, це безпечно".

І лікарі. Наші лікарі, що залишилися на сході нашої держави, залишилися вірними клятві Гіппократа, і коли у всій лікарні їх залишилося четверо, вони під обстрілом здійснили сотні важливих операцій.

Хто всі ці 30 років у декреті. І є матір'ю для 19 діточок. І дівчина, яка після смерті батьків стала мамою десяти братів та сестер. І наші діти, які перемагають на міжнародних олімпіадах та конкурсах. Чиї малюнки прикрасять унікальний космічний апарат, який вивчатиме Юпітер. І звичайна дівчинка, чия відвага врятувала чотирьох братиків та сестричок. І той, чия небайдужість врятувала півтори тисячі людей, і в жилах їхніх тече його донорська кров.

Ті, хто малює, хто співає, хто танцює та хто пише для України романи, пише вірші. Ті, завдяки яким є українська культура. І ті, хто створює винаходи та відкриття. Ті, завдяки кому є українська наука. Ті, хто щоранку везуть Україну на роботу трамваєм, тролейбусом, у метро. Це наші водії. Звичайні люди.

Хто охороняє наш спокій та мирне небо над головою

Ті, хто прокидається першим, хто лягає останнім, хто не спить всю ніч. Навіть у новорічну ніч. У пожежних частинах, лікарнях, поліцейських відділеннях, на Південному полюсі, на нашому кордоні, на фронті. І всі, хто зараз на чергуванні. Щоб ми з вами могли бути тут за столом. Всі, кому ми щиро дякуємо.

Ті, хто сім років тому втратив свій дім на українському Донбасі. Але не втратив свого духу і підкорив сім найвищих вершин на семи континентах, ставши першою жінкою в Україні, яка це зробила.

І ті, хто не втратив гідності та говорив правду в Криму, за що втратив свободу. І їхні рідні, хто не втрачає надії, що вони повернуться додому.

Це й ті, кого ми не забудемо. Тих, кого з нами вже, на жаль, немає. І ті, завдяки кому ми й досі є. Ті, хто захищає Україну з 2014 року і до цього дня, зберігаючи вірність присязі, за обов'язком служби. І відчуваючи поклик серця, добровільно. Захисники та захисниці України. Герої України, які вісім років захищають наші кордони, захищають їх на суші, у воді, у повітрі, на передовій, у тилу ворога, через снайперський приціл, представники різних родів військ та єдиного козацького роду. Як і усі громадяни України! Відважні та відповідальні. Неординарні та небайдужі. Волелюбні і дуже роботящі.

А що творили наші спортсмени

Нас мільйони та разом є одним великим "ми". Таким великим, що у світі немає будівлі, де можна було б зібрати всіх. Лише частина наших великих громадян України сьогодні є тут. Нарешті вас побачать усі. Нарешті Україна познайомилася між собою. Нарешті я можу особисто сказати всім вам, кожному, кожному спасибі!

Новий рік – свято, коли сім'я за столом. А сьогодні – вся країна за столом! Ми прожили цей рік разом. І проводимо його разом. Цей рік був різним і були речі, які хотілося б забути. Але були ті, кого в колі рідних та близьких хочеться згадати.

Як круто виступали наші спортсмени на змаганнях у всьому світі! І на диванах по всій країні виступали сльози у нас на очах! Як ми раділи кожній медалі наших олімпійців! Здається, отримували кожну медаль разом. Бігли поруч із ними, перепливали басейни та боролися разом з Беленюком. Як усі жартували, що вперше політик та народний депутат не вивозить, а привозить золото до України! А як ми вболівали за наших паралімпійців! 98 медалей… 98 медалей говорять про одне – вони не люди з інвалідністю, а вони – герої з надможливостями!

А як ми билися разом з Усиком проти Джошуа? Чотири пояси. Абсолютний чемпіон світу.

А як ми вболівали за нашу збірну з футболу Євро! Вона об'єднала нас усіх і зробила щасливими наших виробників заспокійливого. Україна – у топ-8 найкращих у Європі. І це звучить круто! І у 1/4 фіналу ми програли Англії. Програли лише тому, що наші діти не хотіли зіпсувати відносини України зі стратегічним партнером.

30-річчя незалежності вдалося

А як ми святкували цього року День Незалежності! Ви пам'ятаєте? Ми святкували цей день майже тиждень, бо питання "пам'ятаєте?" не риторичне. 30 років. Понад сто лідерів та представників держав з усього світу на нашому Майдані Незалежності. І не партнери України. Кожен, хто прилетів розділити з нами радість, став другом України. А кожен, хто бачив парад нашого війська та "Мрію" над Хрещатиком, став фанатом України.

Але найголовніше – ким стали ми. Ще більше закоханими в Україну. І впевненішими у собі. Більш дорослими. Нас нарешті об'єднала не біда, а свято. Ми вчимося об'єднуватися. Вчимося об'єднуватися не проти когось, а за себе. Вчимося поважати один одного та самих себе. Тому ми не чекаємо, доки світ вирішить наші проблеми і хтось поверне нам нашу землю за нас. А збираємо світ для визволення Криму. Як голосно цього року прозвучало "Крим – це Україна!" голосом не лише України, а й 46 учасниць Кримської платформи. Ми можемо сказати: ми повернули Крим до світового порядку денного, щоб колись могли сказати: ми повернули Крим до України. І як важливо повернути всіх бранців. Усіх.

І як голосно прозвучала Україна на Євробаченні, на музичній арені. Скільки ми наробили там галасу! І як тихо, без зайвих слів та вагань, професійно та мужньо наші військові розвідники врятували тисячі людей в Афганістані. Весь світ аплодував їм стоячи!

Нас лякали, але ми не злякалися

А як ми налякали олігархів? Вперше вони бояться закону. Одного закону. Так бояться, що лякають усіх нас.

Лякали, що ми змерзнемо. Але ціни на газ для наших громадян не зросли. Це факт. Лякали, що ми будемо голодні. А ми вперше зібрали понад 100 мільйонів тонн урожаю. І це рекорд для незалежної держави. До речі, зібрали на землі, яку мали вивезти вагонами. Принаймні так нас лякали. Але ринок землі запустився. Мільйони українців стали реальними власниками своєї землі. На цьому наголошують наші міжнародні партнери. Саме ті, про яких лякали, що вони від нас відвернуться.

Нас лякали всередині країни. І лякали ззовні. Але будь-яка армія з того боку кордону нас не лякає, бо неймовірна армія з нашого боку кордону нас захищає. Я радий, що сьогодні вони мають найбільший бюджет в історії України. Так було, до речі, й минулого року. І позаторік. Так буде.

Але для мене це не перемога, а норма. Так було просто тому, що так має бути. Це не просто про грошове забезпечення, а про гідне ставлення. Не про матеріальні, а про людські цінності. Бо гріш ціна життю держави, яка не захищає тих, хто захищає її ціною життя.

Я радий, що ми вперше будуємо для військових літаки спільно з "Антоновим", флот – разом з Британією, дрони та корвети – разом з Туреччиною, а ракети будуємо самі.

Військових чекає сюрприз 2022-го

Але головне – ми будуємо справедливість разом з повагою. Ми не забули своїх ветеранів. І наступного року вони забудуть слова "квартирна черга". І фото з побратимами, разом з якими захищали свою землю, повісити у своєму житлі зможуть усі ветерани війни на Донбасі. А одразу за ними – усі наші військові. Вірю, це буде фото з мирного Донецька, Луганська, Криму.

Ми не забули своїх добровольців. Тисячі набули статусу учасника бойових дій. А один став Героєм України. Вперше, до речі, серед добровольців. Хоча вони та всі, хто захищає Україну, давно вже для нас герої. І тут важливе не звання, а визнання. Ця нагорода – не про державну політику, а про державну порядність. Ми не пишаємося тим, що нарешті це зробили. Ми соромимося того, що це не було зроблено досі. І цього року ми намагалися, щоб замість багатьох таких "досі немає" українці могли сказати "нарешті є". Про різні речі, у різних регіонах України.

Головна мета на 2022 рік – кінець війни

Щоб люди у Запоріжжі могли сказати: "Нарешті є міст!". У Дніпрі, у Миколаєві: "Нарешті є траса!". "Нарешті новий аеропорт", – в Одесі. Нарешті з'являється держава у смартфоні. Нарешті, з'явиться економічний паспорт у наших діточок. "Нарешті є дорога", – могли сказати всі ми по всій Україні. "Нарешті, у нас нормальна зарплата", – змогли сказати наші лікарі. У новому році, тобто за кілька хвилин, вона зросте вдвічі. Це ще не та сума, якою можна пишатися. Але вже не та, за яку дуже соромно.

Ми не можемо, на жаль, сказати цього року те саме про наших вчителів. І це мій біль. Я дуже хочу, щоб ми могли все це сказати наступного року. І це моя ціль.

І, на жаль, не всі українці хочуть вакцинуватися – ми такі українці. І це наш спільний біль. І, на жаль, ми поки що не закінчили війну на сході нашої держави. І це моя головна ціль. Саме тому я говорю "поки". Тому що наступний рік точно буде кращим! Я впевнений в цьому!

Головне, щоб усі ви, усі ми були живі та здорові. І збиралися ось так за столом усією сім'єю. Щоб поряд – всі, кого ти любиш, і те, без чого жити не можеш. Це сміх дочки, татове бурчання. Очі дружини, посмішка сина. Мамині котлетки, бабусині пиріжки, які настільки смачні, що вже не лізуть, але треба їсти, бо їх зробила бабуся. Але ж це не головне! Головне – вона жива, вона поряд.

Щоб сусіди в гості до нас – із холодцем та пляшкою, а не зі зброєю та без стуку. І щоб друзі – і щоб вони були справжніми, готовими битися за тебе – не в твіттері, а поряд. І щоб родичі приїжджали. І щоб приїжджали частіше. З Донбасу, з Криму. Але не в гості, а до себе поверталися додому, адже всі ми одна сім'я. І Донбас, і Крим.

І щойно ми приберемо лінію розмежування у голові, вона зникне й на карті. І буде так, як має бути в Україні. Як у пісні:

Одна калина за вікном,

Одна родина за столом,

І Україна, бо в нас іншої нема.

Усього цього я хочу вам усім, дорогі українці, побажати. А ми для цього все зробимо. З Новим роком, любі українці!

Також пропонуємо вам згадати, а що ж Зеленський говорив у своєму торішньому новорічному привітанні.