"Українців зґвалтували російською мовою" – Лариса Ніцой про слабаків у політиці та "малоросів" у школі

Лариса Ніцой пояснила, чому незадоволена роботою мовного закону / Фото: В'ячеслав Ратинський

Письменниця, активістка та захисниця української мови Лариса Ніцой через свою різку позицію та емоційні висловлювання у мережі часто фігурує у мовних скандалах. Футболіста Артема Довбика Ніцой назвала "московитом" та "марсіанином" за те, що він говорив російською на пресконференції після одного з матчів на чемпіонаті Євро-2020. Дісталося за мову й українським спортсменкам, які представляли Україну на Олімпіаді в Токіо. На їхні коментарі російською мовою відреагувала у Facebook: "Ср*нь господня. Та вони знущаються!" За такі образливі висловлювання правоохоронці відкрили справу проти Ніцой та ще однієї поборниці рідної мови — Ірини Фаріон.

На якому етапі розслідування та чому Ніцой незадоволена роботою мовного закону — в інтерв'ю сайту "Сьогодні".

Закон не справдив очікувань

— Вже понад два роки, як закон про мову набрав чинності. Було багато галасу: хтось радів, а хтось говорив про катастрофу. Чи справді щось змінилося?

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

— На превеликий жаль, я передбачала, що цей закон слабкий і не всі наші сподівання на нього справдяться. Так і сталося. Упродовж останніх років я була глибоко занурена в мовні питання. Поїхала за кордон (за свій кошт, ніхто мене не фінансував) і вивчила з власної ініціативи, як мовне питання вирішене в інших країнах і як у них працює мовне законодавство. Повернулася в Україну і стала вимагати в наших патріотичних політиків зробити так само.

Але наші патріотичні політики виявилися слабаками. Як мантру вони мені твердили, що у нас неможливо зробити так, як в європейських країнах. На мої питання: "Чому?" відповідали, що це образить російськомовних. Тобто весь закон про захист української мови писався з наскрізною установкою не образити російськомовних. Ми їх і не образили. Радійте.

Водночас не можна сказати, що цей закон зовсім нічого не змінив. Він змінює потрохи тих несміливих українців, які й хотіли панування в Україні української мови, але не насмілювалися про це говорити. Цей закон – психологічна підтримка таким українцям. Для мене це дуже болюче питання. Я витратила купу здоров’я і три роки свого життя на боротьбу зі своїми ж, щоб переконати їх, щоб вони відважилися на повноцінний закон, а вони не відважилися.

— Говорили, що будуть мовні інспектори. Їх нині немає. Вони треба чи ні? Допоможуть чи лише зашкодять?

— Повинні бути контролюючі органи. Було б добре, аби це були мовні інспектори. І на нашу вимогу (мовних активістів) вони в законопроєкті були прописані. Але перелякані й слабкі депутати-патріоти їх як вписали, так і викреслили. Бо так наполягали "російськомовні гражданє" і депутати з ОПЗЖ. На мої вимоги лишити інспекторів казали, що це додаткові кошти з бюджету, а їх немає.

Гаразд, немає грошей на додаткову структуру, покладіть ці обов’язки на поліцію. Як не поліція штрафує, то хто? Мовний омбудсмен. Гаразд, скількох оштрафував мовний омбудсмен? Таке законодавство у нас, що він не може оштрафувати. Серйозно? А чи не він був у складі тих патріотів, які догоджали російськомовним? Чи не він голосував і перший агітував за такий слабкий закон? Понаписували, понаголосовували, пройшли знову на посади і розводять руками.

Закон є, а захисту мови немає

— Де та межа між рівністю і конституційним правом говорити будь-якою мовою та обмеженнями, які передбачає закон?

– Закон – це права та обмеження. Це рамки. Будь-який закон когось обмежує. Обмежує права любителів переходити дорогу на червоне світло і каже: "Іди на зелене". Обмежує права любителів брати без дозволу чуже і каже: "Красти – злочин".

Якщо ми візьмемо Конституцію і уважно її прочитаємо, зокрема статтю 10 про мову, то побачимо, що там є три дієслова. Забезпечує, гарантує, сприяє. Що забезпечує держава? Розвиток і функціонування української мови. Це значить фінансує, задіює всі важелі: систему освіти, культурні заклади, судову систему, поліцію тощо.

Наступне дієслово – "гарантує". Що держава гарантує? Вільний розвиток російської та інших мов національних меншин. Це означає, що держава не буде проти, якщо їхня мова розвиватиметься. Чи повинна держава забезпечувати цей розвиток інших мов? Ні, не повинна. В Конституції цього не сказано. Вона лише гарантує вільний розвиток і захист. "Розвивайтеся собі на здоров’я, я гарантую, що вбивати вас ніхто не буде за вашу мову, як українців за українську", – каже держава.

Ну, і слово "сприяє" говорить, що держава сприяє вивченню іноземних мов. А межа є. Її встановив ще у 1999 році Конституційний Суд. До речі, рішення Конституційного Суду ніхто не має права переглядати і його рішення обов’язкові на всій території України від президента до нас, звичайних громадян. У цьому рішенні сказано, що українська мова є обов’язковою мовою в публічному просторі України. Наголошую, обов’язковою.

Скільки можна говорити лише про права? Відповідальні громадяни говорять про обов’язки перед країною. Говорити українською мовою – це наш обов’язок. І про цей обов’язок сказано Конституційним Судом 22 роки тому.

— Закон стосується здебільшого діловодства, галузі послуг та питання публічного вжитку української мови. Мову приватного життя та особистого спілкування ніхто не регулює. Чи вбачаєте ви у цьому проблему?

– Вбачаю проблему. Ми не чіпаємо особистий простір громадян – і це правильно. Мій простір – мої правила. Але в законі є недолік. Він регулює мовні стосунки і ставлення до мови лише посадових осіб лише на роботі: продавця, лікаря, посадовця тощо. А якщо якийсь негідник на вулиці буде проклинати чи принижувати українську мову – такі люди в законі не передбачені, бо ж він не на роботі.

Я зверталася публічно до наших депутатів уже цього скликання виправити цей ґанж і подати додатковий законопроєкт (правку), у якому був би рядок, що публічне зневажання чи публічна наруга над мовою карається законом. На щастя і на моє здивування, такий законопроєкт був поданий депутаткою від "слуг" Лізою Богуцькою. Але доля цього законопроєкту сумна.

Мовний омбудсмен у своїй експертній думці написав, що не зрозуміло, що таке наруга. А депутати з "Європейської солідарності" на засіданні комітету запропонували завернути цей документ на доопрацювання. Його й завернули. Для порівняння: у Кримінальному кодексі України є стаття за наругу над державними символами. Там теж не прописано, що таке наруга. Але цю статтю чомусь ніхто не завертав. Завернули свої ж "наругу над мовою". Отакий захист.

"Потрібен і батіг, і пряник"

— Мовний омбудсмен казав, що скарги на порушення мовного законодавства надходять регулярно, але нікого не штрафують, бо "нема підстав". Чи потрібні штрафи? Чи вони мотивують?

– Потрібен і батіг, і пряник. Пряник у вигляді Державної програми розвитку української мови – з фінансуванням і різними "плюшками" для тих, хто її розвиває. А штрафи обов’язково потрібні всім порушникам. Уявіть собі, що скасували всі штрафи в правилах дорожнього руху. І що вийде? Кожен стане їздити хто як захоче. Так само і правила щодо мови в нашій країні. Мова – це наш фундамент. Усі, хто завдає шкоди фундаменту, хто ставить під загрозу існування нашої країни, "підриваючи мову", повинен бути покараний. І штрафи – це гуманний спосіб спрямувати порушників на правильний шлях.

— Чи можна сьогодні сказати: "Українську мову ніхто не утискає, їй нічого не загрожує"? Аргументуйте, будь ласка.

– Українську мову і далі утискають, і далі українська мова є загроженою. Але справедливо зауважити, що психологічна підтримка закону дає свої плоди. Українці все наполегливіше утверджують державну мову навколо себе. Хотілося б, щоб цим утвердженням займалася держава, "вмикаючи" всі свої важелі впливу, а не лише покладалася на небайдужих українців.

У пошуках правозахисника

— Проти вас та Ірини Фаріон відкрили кримінальне провадження за фактом порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками — як ви пояснюєте такі дії правоохоронців? Чи були вже у справі процесуальні дії (допити, свідчення)?

– Я так зрозуміла, що правоохоронці й не хотіли відкривати цю справу, бо розуміли, яка вона дурна і шита білими нитками. Але поліцію зобов’язав "доблесний" Печерський райсуд. Той суд, що судить добровольців. Той суд, що перед тим судив майданівців.

Ні, ще не було допитів. Я взагалі про справу дізналася від журналістів. Тепер шукаю адвоката. Але юридичні послуги надто дорогі для моєї родини.

Звідки береться суржик

— Що робити з українцями, які вважають рідною мову російську – через історичні причини або через склад сім'ї, де можуть бути етнічні росіяни, наприклад? Чи треба виправляти ситуацію? Адже закон не регулює їхні побутові розмови, а лише змушує офіційно спілкуватися українською публічно, якщо цього вимагає співрозмовник. Але такі люди чинять масовий супротив новим правилам. Як знайти порозуміння?

– Панацеєю є просвітництво і чіткий закон. Вважаю, що ця проблема російськомовних – вина вчителів, які самі є подекуди малоросами і не виховали, не донесли учням важливості української мови в житті нашої держави. А також те, в який спосіб частині українців російська мова стала рідною. Бо тією мовою українців колись "зґвалтували". Щоб вижити, українці змушені були заговорити мовою ворога, який прийшов убивати.

Це були російські більшовики. Українці "дозбручанської частини" заговорили російською, щоб не вмерти з голоду під час Голодомору. Заговорили російською, щоб не бути розстріляними під час "червоного терору" після Голодомору. Уявляєте, який ослаблений був наш народ після катування нації голодом, а на зміну цим катування прийшли розстріли. Убивали усіх, хто будував і міг будувати в Україні Україну, а не "Рашу". Вчителі повинні донести це до всіх українських дітей, якого б етнічного походження вони не були.

До речі, я за те, щоб різні етнічні меншини в Україні зберегли свою мову, свою культуру і примножували своєю культурою і мовою українську культуру, додаючи їй різноманіття. Щоб прославляли Україну ще і своєю мовою, своїми традиціями. Це прекрасно. Я відкидаю закиди мені, мовляв, я хочу всіх асимілювати, щоб була лише українська і всі говорили лише українською. Нічого подібного. Я за мовне і культурне розмаїття. Але всі в Україні повинні розуміти, що поруч з їхньою мовою їхньої меншини існує державна українська – обов’язкова для всіх мова. Не ще одна рівна з іншими мова, а домінуюча мова, державна мова, мова міжнаціонального спілкування.

— Що для вас більш неприйнятно: коли в Україні відбувається масова русифікація чи коли в селах та навіть невеличких містах основна мова — суржик? Чому?

– Мені неприйнятніша російська мова, ніж суржик. Розберімося, що таке суржик? Це покручена українська. А чому вона покручена? Український народ пережив геноцид. Але крім цього, над нами був здійснений ще один пекельний експеримент – лінгвоцид.

Українцям забороняли українські слова, є цілі словники заборонених слів. Колись я поцікавилася, що воно за слова. А це такі, які були незрозумілі московитам. "Хитун" від слова "хитатися" був заборонений, бо нам треба було казати "маятник", бо так у московитів. "Білявка" теж було московитами назване як буржуазне слово, треба було казати "блондинка", бо так у них. "Книгарня" не можна було казати, бо в московитів немає слів на -арня. Взуттярня, виноробня тощо – у них так слова не утворюються. Нам замінили "книгарню" на "книжковий магазин", бо так у московитів. "Виноробню" на "винний завод" – бо так у московитів. Тобто нам заборонили утворювати так слова, як вони утворювалися в нас завжди з українськими питомими суфіксами, а треба було говорити, писати і утворювати слова, як це в московитів. Нащо вони так робили? Щоб штучно наблизити нашу мову до їхньої.

По-друге, суржик – це дорога для українців до того, щоб вони стали в кінцевому пункті москвомовними. Не двомовними, а одномовними, щоб в кінці цієї дороги перейшли з української на московитську. Це така штучна дорога. Тому нам треба не цькувати за суржик, а казати: "Все, ви засиділися на тій половині дороги, якою вас примушували йти до повного змосковщення. Вертайтеся назад, в українську мову".

Ну і по-третє, не забувайте, всі москвомовні, які хочуть вивчити українську мову і перейти на українську, – всі розмовлятимуть суржиком. Яку б мову ви не вивчали, ви будете говорити спочатку суржиком: англомовним суржиком, франкомовним суржиком, тому не треба цькувати тих, хто на етапі вивчення мови розмовляє суржиком, як і тих, поламаних лінгвоцидом людей. Їм треба допомогти заговорити гарною українською, тим більше що ми всі, хто більше, хто менше, поламані різними імперіями, тому нам усім не зайве попрактикуватися в чистоті мови.

— В Україні є регіони, де ніколи за всю історію більшість не розмовляла українською. А іншими мовами – російською, польською, угорською тощо. Їх ще називають мовними анклавами. У дискусіях про мову часто апелюють до таких міст чи навіть цілих районів. Чи не варто для них зробити виняток із правил і чому?

— Боже збав. Тоді утворяться гетто за мовною ознакою. Як цим дітям вступати в українські виші, якщо вони не знатимуть мови? Як вони поїдуть працювати в іншу область, якщо вони не знатимуть мови? Ми звужуємо їхні можливості. Нехай знають і бережуть свою мову, але українською володіють обов’язково для порозуміння з усіма на території України, бо українська мова є мовою міжетнічного спілкування в Україні.

— Чи надходили вам пропозиції працювати на державній службі у напрямку захисту української мови? Якщо ні, чи хотіли б ви цим займатися?

— Я б хотіла цим займатися. Пропозиції не надходили. Досвід спілкування з державними чиновниками та політиками переконав мене в тому, що їм потрібні слухняні виконавці, а не вмотивовані патріоти-професіонали.

Чи має пані Ніцой шанси обійняти посаду в державній структурі, щоб на більш високому рівні захищати українську мову, відповів уповноважений з питань захисту державної мови Тарас Кремінь. В ексклюзивному інтерв'ю сайту "Сьогодні" він також розповів про дію мовного закону, штрафи та іспити з української.